понеділок, 26 жовтня 2015 р.

Шкільне життя


ПОРАДИ КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ



1 Підвищувати рівень організованості класного колективу (дисциплінованістьт, робота учнівського самоврядування).   

2 Різноманітність позаурочного життя класу.   

3 Слідкувати за динамікою динамічного зростання рівня вихованості учнів.   

4 Підвищувати рівень розвитку класного колективу(згуртованість, активність, ініціативність учнів виховний вплив колективу на цого членів , рівень розвитку громадської думки).

5 Активно співпрацювати класному керівнику  з класом.   

6 Тримати тісний звязок із сімєю .   

7 Проводити роботу з проблемними учнями , надавати їм педагогічну підтримку на основі індивідуального підходу.   

8 Створити умови захищеності та комфортності перебування кожного вихованця у класі , школі.

Золоті правила класного керівника



1.   Учитель має бути особистістю,  привабливаю для дітей.   

2.   Учитель повинен викликати любов і повагу дітей до себе, якщо він сам любить, поважає кожну      дитину та піклується про неї, у стосунках із нею чесний та відвертий.  

3.   Учитель має бути відвертим у стосунках з усіма учнями.

   4. Учитель має бути веселим , жартівливим.   

  5.  Учитель має раціонально використовувати свій час.   

 6.  Учитель має бути доброзичливим.   

 7.  Учитель має постійно вдосконалюватися, розширювати свій кругозір.   

 8.  Гасло вчителя: "Пізнай самого себе і допоможи в цьому своїм учням"   

 9.  Учитель повинен реалізовувати індивідуальний підхід до дитини, вміти її вислухати.   

 10.  Класний керівник має створити учнівський колектив  у якому панують доброзичливі стосунки.   

 11 . Педагог повинен приймати тільки обдумані рішення.   

 12.  Учителеві слід любити й захищати дитину, поважати її почуття.   

 13.  Учителеві необхідно виховувати в дітей самодисципліну.

Виховна година на тему: "Пам'ятайте минуле заради майбутнього"



Мета заняття:
§  формувати у школярів ціннісне ставлення до Батьківщини;
§  розвивати в учнів почуття гордості за славне минуле рідного народу, національну самосвідомість та громадянську активність;
§  виховувати прагнення примножувати своєю працею здобутки українського народу.
Очікувані результати:
§  формування ціннісного ставлення до держави, українського народу, його історії;
§  розширення знань учнів про історичне минуле України;
§  усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.
Форма заняття:
Усний журнал
Обладнання до уроку:
§  Державні символи України;
§  Карта України;
§  Компютерна презентація;
§  хліб, сіль, український рушник, колосся пшениці.

Хід заняття

Хто не знає свого минулого,
той не вартий майбутнього.
М.Рильський
Вступне слово вчителя
  Моя велична Україна… Скільки спогадів зринає у нашій уяві при одному цьому слові. Золота і чарівна сторона. Земля рясно уквітчана зеленню. Це  земля мужнього народу, що віками боровся за свою волю, віру і щастя.
Як для дерева важливим є міцне коріння, з допомогою якого воно живиться і врешті решт існує, так і для кожного народу важливою є історична пам’ять про минуле держави. Цікавою і складною є історія України та українського народу. В усі віки любов до Батьківщини надавала сили нашим предкам у боротьбі із ворогами і загарбниками. Почуття патріотизму завжди надихало наших співвітчизників на щоденну працю заради процвітання України.
Для того, щоб по-справжньому оцінити все, що було зроблено нашими предками, необхідно знати історію України.
Пропоную вам полистати сторінки усного журналу і згадати славне історичне минуле нашої держави та Черкаського краю.
1-а сторінка «Найдавніші поселення»
  Перші поселення людей на території нашої області відомі ще в найдавнішому періоді кам'яного віку - палеоліті. Виготовлені людиною понад 40 тис. років тому знаряддя праці виявлено неподалік села Велика Бурімка Чорнобаївського району, а поселення мисливців на мамонта в селі Межиріч Канівського району датується 20 - 15 тис. років до нашої ери.
В західній частині регіону (сучасні Тальнівський, Уманський, Маньківський райони) 6 тис. років тому набула поширення всесвітньо відома трипільська культура - одне з найбільш яскравих явищ стародавньої історії Європи.
На території області виявлено понад 100 городищ, поселень і курганних могильників скіфської епохи. Найбільші городища зосереджувалися в басейні річки Тясмину, які в VІІ ст. до н.е. вели торгівлю з античними містами-державами Північного Причорномор'я. У лісостеповій частині кочували і власне скіфські племена. На початку нашої ери землі Черкащини складали ядро формування давньослов'янських племен. З писемних джерел відомо, що в ІV - VІІ ст. територію краю населяли племена могутнього союзу антів, пізніше - полян. В часи Київської Русі регіон відігравав важливу роль захисту південного порубіжжя держави. В Х - ХІІІ ст. укріплені міста-фортеці Воїнь, Родень, Канів, Корсунь одночасно були значними центрами ремесла, торгівлі і культури. У 1144 році в Каневі споруджено Успенський собор, який зберігся до наших днів і є цінною історико-культурною пам'яткою України.
2-а сторінка «Козацька доба»
Черкащина та, передусім Черкаси і Канів, стає центром формування українського козацтва, яке почало відігравати важливу роль у захисті населення від кримсько - татарської агресії і у боротьбі проти соціального та національно-релігійного гніту з боку шляхетської Польщі. Як організатори козацтва в істрію увійшли черкаські старости Остафій Дашкевич і Дмитро Вишневецький.
В ХVІ - на початку ХVІІ ст. краєм прокотилася хвиля козацько-селянських повстань, які переросли у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького та утворення Української козацької держави, військово-політичним центром якої став Чигирин. Після згасання національно-визвольного руху за Андрусівським договором 1667 р. лівобережна частина Черкащини відійшла до Росії, а правобережна - до Польщі.
В наступному столітті територія краю була епіцентром гайдамацького руху, кульмінацією якого стало повстання Коліївщина, що вибухнуло у 1768 р. Уродженцями краю були Максим Залізняк, Іван Гонта, Йосип Шелест та інші ватажки цього повстання.
Учень-документознавець. Перші документальні згадки, де говориться про українських козаків також стосуються Черкащини. Так в 1492 році хан кримський скаржиться, що кияни й черкасці погромили татарський корабель під Тягилею. На другий рік князь Богдан Глинський, староста черкаський, разом із козаками погромив турецьку фортецю Очаків. В уставній грамоті Києву, виданій 1499 р., згадуються козаки, що з верхових городів ідуть в степи по рибу і потім відти вертаються через Черкаси й Київ.
Учень-історик Одним із осередків посилення козацтва був Черкаський замок, розташований південніше Києва. Замок було збудовано за три роки, з 1549 – 1552 рр. стіни замку  були зведені із дубових і соснових колод. На стінах споруджено 29 городен-збруїв, засипаних землею. Над стінами височіли 4 вежі, а в них стояли гармати великого калібру, виготовлені в самих Черкасах ще в 1532 році. Гарнізон замку складався із роти жовнірів і 60 служників. Черкаський замок був опорним пунктом місцевих козаків у боротьбі із турецько-татарськими завойовниками. На чолі замку стояв староста.
  3-а сторінка «Друга світова війна»
1 вересня 1939 р. нападом нацистської Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Ця війна отримала назву – Велика Вітчизняна. Україна зазнала ударів ворога вже в перші години війни. Наша земля стала безпосереднім полем бою. Тут точилися криваві битви, що призводили до страхітливих руйнувань і загибелі мільйонів солдатів і мирних жителів. Українські землі окупанти прагнули перетворити на постачальника продовольства та сировини. «Новий порядок», установлений нацистами, відзначався ворожістю та жорстокістю. Окупанти закатували близько 5 млн. мирного населення та військовополонених. До Німеччини на примусові роботи було відправлено 2,5 млн. юнаків та дівчат. Під час Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. на території Черкаської області у лютому 1944 р. відбулася Корсунь-Шевченківська битва. Центром партизанського руху був Холодний Яр. Звільнення України від загарбників відбувалося в 1943 – 1944рр. За звільнення рідної землі наш народ заплатив найвищу ціну: у лавах Червоної армії воювали понад 6 млн. українців, з них 3 млн. – загинули. Загалом віддали своє життя в цій війні від 8 до 9 млн. громадян України. 28 жовтня – є офіційним днем визволення України.
4-а сторінка «Душа» нашої молодої держави
Столиця України -  древній і вічно юний Київ. А “душею” України цілком справедливо можна вважати Черкащину. Адже саме тут формувався звитяжний козацький дух нашого народу, тут розташована й гетьманська столиця – Чигирин.
 Черкащина дала світу визначних людей – першого гетьмана України Богдана Хмельницького, героїв Визвольної війни Петра Дорошенка та Івана Виговського, гайдамацьких ватажків Залізняка і Гонту, генія нашого краю і всієї України Тараса Шевченка – пророка нації, без котрого нам не усвідомити свого призначення на землі.
Черкащину по праву називають Шевченковим краєм. Ця земля є найбільшим осередком пам'яток великого поета. Серед них хата у Моринцях, де народився Т.Г. Шевченко; хата дяка у Шевченковому, де в 1824-1827 рр. навчався грамоті майбутній поет; будинок у Будищах Звенигородського району, в якому 1829 року юний Тарас був слугою-козачком у поміщика П.В. Енгельгардта; в Каневі пам'ятник на могилі Т.Г. Шевченка на Тарасовій (Чернечій) горі.
Черкаський край є батьківщиною багатьох відомих людей, серед яких -
поет і байкар П.П.Гулак-Артемовський, оперний співак, композитор, актор і драматург С.С.Гулак-Артемовський, письменник Іван Ле, вчений-природознавець, історик, фольклорист, письменник, перший ректор Київського університету М.О.Максимович, письменник І.С.Нечуй- Левицький, письменник, театральний і культурно-громадський діяч М.П.Старицький, композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч К.Г.Стеценко, генерал армії
І.Д. Черняховський , В.А.Симоненко, - український поет і журналіст, один із найбільш яскравих представників покоління «шістдесятників», М.М.Філіппов - фізик, дослідник «променів смерті», В.М.Чорновіл - український політичний діяч, Д.Я.Черкаський- мультиплікатор, режисер і сценарист, І.М.Піддубний - український спортсмен- борець. Шестикратний чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк), та ін.

 Сторінка 5 Село Червона Слобода
                                                        Герб                                        Прапор
  
Давня історія
У 1958—1959 роках на території села експедиція АН УРСР провела археологічні розкопки, які підтердили, що перші поселенці з'явилися тут у І — II столітті. Жили вони на правому березі колишнього рукава Дніпра річки Саги, яка починалася біля села Змагайлівка і впадала в Дніпро знову біля села Сагунівка. Під час розкопок було знайдено житло, залишки кісток тварин, жорнового каміння, скелет хлопчика у витягнутій позі, на праву руку якого було одягнуте кільце. При аналізі цих знахідок виявилося, що частина з них відноситься до І століття, частина — до пізнішого періоду.
Перші відомості про поселення на даній території знаходимо на мапах французького інженера Гійома Левассера де Боплана.
Про заснування села Секава відомо, що воно було утворене селянами-втікачами приблизно в середині XVII століття, які тікали від жорстокого панського гніту. В селі була побудована дерев'яна церква Успенської Богоматері. І до того часу в цій місцевості виникали поселення вільних козаків і селян-втікачів, але вони зазнавали безперервних спустошень з боку польських магнатів, турецьких і татарських орд. Коли татари зруйнували Черкаси, Секава була спалена і багато жителів перебито, а все майно пограбоване. Врятувалася лише невелика частина жителів, які завчасно сховалися. Через деякий час на тому місці, де було село, поселилися 12 козаків-запорожців і ті жителі, які врятувалися від нападу татар. Поступово кількість жителів збільшувалась, відновлювалось життя.
В другій половині XVIII століття жителі Секави вирішили переселитися на правий берег річки Сага, де проходила дорога з Черкас на Чигирин і простягалися широкі лани родючих земель. Новоутворене село було названо Слободою, так як жителі його були вільними козаками і звільнялися від різних кріпосницьких повинностей. На час переселення села на нове місце в ньому нараховувалося до 200 дворів з населенням близько 1 500 осіб. Точної дати переселення не відомо, але відомо, що церква Успенської Богоматері була перенесена в нове село в 1772 році. Село Слобода через деякий час після його заснування почало зватися Цесарською Слободою. За переказами старожилів, ця назва встановилася від імені Цесар. Розповідають, що дорогою з Черкас на Чигирин колись проходив Цесар зі своїм військом. Дійшовши до Слободи, він захворів і змушений був зупинитися. Військо розташувалося табором на полі біля річки Саги і дубового гаю. Через місяць Цесар помер і був похований на тому місці, де стояв табором. Пізніше тут було кладовище. В 1822 році на ньому проведені розкопки могили, в якій знайшли одяг з червоного сукна, чорнильницю і перо. З цього зробили висновок, що це і був той самий писарчук Цесар.
До 1870 року в селі зовсім не було школи. Навчалися діти слов'янської мови у звичайній селянській хаті. Потім було відкрито церковно-приходську школу і побудоване шкільне приміщення. Воно мало чим відрізнялося від попереднього. В кінці XIX століття в селі була відкрита міністерська школа виключно для дітей заможних селян, але проіснунала вона декілька років і була закрита через проникнення в неї «вольнодумства». В усіх школах навчання українською мовою було заборонено, переслідувалося читання творів українських письменників: Т. Г. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Франка, М. Вовчка та інших. У селі зовсім не було бібліотеки, клубу та інших культурних закладів. Зате був шинок, декілька крамниць, величезна церква. В 1900 році в селі налічувалося 754 двори з населенням 3 536 осіб.
У 1913 році під час святкування 300-річчя дому Романових село було перейменоване з Цесарської Слободи на Царську Слободу і в селі перед будинком волосного управління на невеликій площі спорудили пам'ятник імператору Олександру II. 29 січня 1918 року в селі було встановлено радянську владу.
У 1922 році в Царській Слободі було утворено бідняцьку комуну «Муравище». В 1923 році село перейменували на Червону Слободу.

Висновок: аналіз названих подій свідчить про те, що Україна як держава пройшла непростий шлях. Кращі представники українського народу з давніх давен дбали про те, щоб Україна була вільною, незалежною, могутньою і багатою. Отже, пам’ять про них і є тим міцним корінням, завдяки якому формується патріотичні почуття до Батьківщини. Для того, щоб стати повноцінним громадянином своєї країни, кожен повинен знати її історію, оскільки, за словами Максима Рильського,  «той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього».

Держава починається з людини. Від кожного з нас залежить, яким буде його майбутнє, а від так, і майбутнє Батьківщини. Україна завжди славилася хазяйновитими господарями, старанними трудівниками. І лише чесна і самовіддана праця може зробити кожного з нас щасливим.
Запитання до учнів:
  Чи вірите ви, що Україна стане процвітаючою державою? Що, на вашу думку, для цього необхідно?
  Як ви розумієте вислів: «Держава будується не в майбутньому, а сьогодні»?
  Поміркуйте, а яким може бути ваш внесок у зміцнення                     держави сьогодні.

Так, Людина приходить у світ для добра і любові. Не завжди легко зробити правильний вибір у житті, але треба пам’ятати, що від твого вибору залежить життя багатьох людей, які тебе оточують. Вибір цей мусить бути таким, щоб зміг ти прожити своє життя гідно, залишити гарний слід після себе.
Для чого народжується людина? Звичайно, для того, щоб просто жити на цій землі: любити життя, свою країну, свою родину, працювати, творити добро, примножувати красу життя, кохати, тобто жити по-людськи. У чому сенс існування людини? Гадаю в створенні доброчинності, порядності, людяності, милосердя. 
«Людина – це звучить гордо!» І не забариться той час, що ми будемо гордитися своєю Батьківщиною, пам’ятаючи про те, що кожний сам творить себе, своє майбутнє, розбудовуючи державу для нащадків.
(Перегляд відеоролика про Україну)

Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть…
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить – не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, в бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою – 
і вічні ми будемо з нею!


Любіть рідну землю, плекайте і примножуйте її багатства, будьте гідними своєї Батьківщини!

Дякую за урок!